Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися"

Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися"
Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися"

Щоб побудувати один підземний туалет у Києві, вимагали дозволів чотирьох союзних міністерств. Такий механізм ненавиділи всі прагматичні номенклатурники. Палац "Україна" в Києві побудували, з погляду Москви, незаконно. Його архітектору загрожувало ув’язнення, і він кинувся з моста Патона в Дніпро. Це показує тодішні настрої.

Об этом сообщает База компромата

- Декларацію про державний суверенітет України ухвалила Верховна Рада УРСР 16 липня 1990-го. Кажуть, що українцям цей документ дався легко через неминучий розпад Радянського Союзу. Однак є й думка, що до цього ми йшли від 1918 року. Завдяки чому декларація набрала потрібну кількість голосів?

- Незалежність не звалилася з неба. Так можуть казати неосвічені або охочі применшити її цінність. Помічник генсека і президента СРСР Михайла Горбачова Анатолій Черняєв опублікував на початку ХХІ століття свої щоденники тих часів. Їхні оригінали зберігаються в США. Там зафіксовано багато розмов, що відбувалися в Центральному комітеті Компартії про Україну, яка "вовком дивиться на СРСР". Є просепаратистські настрої. Причому де? В Харкові, Дніпропетровську. Про сильні антисовєцькі думки в українців він писав і в 1970-х, і в першій половині 1980 років. Вони були й серед частини членів КПРС.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, 63 роки, філософ, історик. Народився 1 січня 1957-го в Чернівцях. Батько – кінорежисер-документаліст, учень Олександра Довженка. Мати – фізикиня, кандидатка наук. Працювали в Києві. Народжувати сина поїхала на Буковину до батьків. Закінчив із червоним дипломом філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Від членства у КПРС ухилявся. Після аспірантури при Інституті філософії захистив кандидатську дисертацію. Працював редактором у журналах ”Генеза” та ”Сучасність”, програм ”Радіо Свобода”. Член Асоціації українських письменників. Видав низку книжок на історичні теми, зокрема ”Нариси з історії українського державотворення”, ”Що принесла Україні Переяславська рада?”, ”Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція”. 2011 року отримав премію ”За громадянську позицію” імені Джеймса Мейса. 2017-го став лауреатом премії імені Якова Гальчевського ”За подвижництво в державотворенні”. Живе в Києві. Працює в Інституті філософії. Любить фортепіанну музику – Фридерика Шопена, Сергія Рахманінова, Петра Чайковського. ”Кілька років тому майже відрізало естетичну насолоду від прослуховування. Тому вмикаю рідко”. Дружина Ірина працює в Центрі українознавства Київського університету. Сини Євген – фізик, лицар-реконструктор, Ігор – айтішник

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, 63 роки, філософ, історик. Народився 1 січня 1957-го в Чернівцях. Батько – кінорежисер-документаліст, учень Олександра Довженка. Мати – фізикиня, кандидатка наук. Працювали в Києві. Народжувати сина поїхала на Буковину до батьків. Закінчив із червоним дипломом філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Від членства у КПРС ухилявся. Після аспірантури при Інституті філософії захистив кандидатську дисертацію. Працював редактором у журналах ”Генеза” та ”Сучасність”, програм ”Радіо Свобода”. Член Асоціації українських письменників. Видав низку книжок на історичні теми, зокрема ”Нариси з історії українського державотворення”, ”Що принесла Україні Переяславська рада?”, ”Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція”. 2011 року отримав премію ”За громадянську позицію” імені Джеймса Мейса. 2017-го став лауреатом премії імені Якова Гальчевського ”За подвижництво в державотворенні”. Живе в Києві. Працює в Інституті філософії. Любить фортепіанну музику – Фридерика Шопена, Сергія Рахманінова, Петра Чайковського. ”Кілька років тому майже відрізало естетичну насолоду від прослуховування. Тому вмикаю рідко”. Дружина Ірина працює в Центрі українознавства Київського університету. Сини Євген – фізик, лицар-реконструктор, Ігор – айтішник

Декларація – логічний наслідок таких настроїв і незалежницького національно-демократичного руху. Вона засвідчила прагнення частини тодішньої політичної еліти бути не залежними від Москви.

На початку 1970 років Україна забезпечувала себе повністю газом і практично повністю нафтою. Після Петра Шелеста на чолі Компартії України став лояльний до "московських бояр" Володимир Щербицький. Наф­тові й газові родовища були випрацювані варварськими методами. Викачали те, що зверху, й закинули. Це типовий приклад колоніальної експлуатації. А от Литва законсервувала свої родовища.

Як писав у спогадах керівник української філії Будбанку СРСР Григорій Хмельницький, щоб побудувати один підземний туалет у Києві, вимагали дозволів чотирьох союзних міністерств. Такий механізм ненавиділи всі прагматичні номенклатурники. Палац "Україна" в Києві побудували, з погляду Москви, незаконно. Його архітектору загрожувало ув’язнення, і він кинувся з моста Патона в Дніпро. Це показує тодішні настрої.

Прийняття декларації було закономірністю, а не випадковістю. Підштовхнули події в Москві – останній XXVIII з’їзд КПРС. 63 депутати Верховної Ради України на чолі з її головою Володимиром Івашком відправилися до столиці СРСР без дозволу сесії. Парламент ухвалив вимогу відкликати їх із Москви. Таке рішення підтримала конституційна більшість, у тому числі понад 300 комуністів. Основна частина делегатів повернулася до Києва. Івашко ж пристав на пропозицію Горбачова стати заступником генерального секретаря ЦК КПРС. Це посилило позиції прихильників декларації.

- Чи багато українців переймалися відокремленням? Наскільки рішення було свідомим?

- 125 депутатів об’єдналися в Народну раду й були у відвертій опозиції. Взяли курс на незалежну державу. За ними стояли мільйони виборців, причому активних. Бо прихильники комуністів були пасивні. В Україні так і не вдалося створити інтерфронт (Інтернаціональний фронт трудящих – громадська організація Латвії, виступала за збереження СРСР і панівної ролі КПРС у суспільстві. – Країна), якого домагалася Москва. Навіть "група 239" – комуністична більшість Верховної Ради України у 1990–1991 роках – називалася "За радянську суверенну Україну". Посилення суверенітету прагнули практично всі політичні сили.

Люди зібралися біля сцени на площі Жовтневої революції у столиці для відзначення Дня Незалежності 16 липня 1991 року. Тоді свято пов’язували з Декларацією про державний суверенітет України, яку ухвалили цього дня 1990-го. Наступного року дату перенесли на 24 серпня через появу Акта проголошення незалежності України

Люди зібралися біля сцени на площі Жовтневої революції у столиці для відзначення Дня Незалежності 16 липня 1991 року. Тоді свято пов’язували з Декларацією про державний суверенітет України, яку ухвалили цього дня 1990-го. Наступного року дату перенесли на 24 серпня через появу Акта проголошення незалежності України. Фото: bug.org.ua

- У березні 1990-го відбулися місцеві вибори. У багатьох округах перемогли представники демократичного блоку. Найбільше електоральних втрат Компартія зазнала в Донецькій та Івано-Франківській областях. Про що свідчить цей факт?

- На Прикарпатті досі витав дух ОУН та УПА. Тому щойно з’явилася можливість позбутися комуністів, нею скористалися.

На Донеччині партійці провалили вибори, бо там теж були сильні відверто антикомуністичні настрої. Донбас не хотів, аби його нещадно експлуатували. На жаль, ні влада, ні опозиція не зуміли перехопити ці настрої. Треба було робити реальні зміни в економіці. Про них ішлося в Декларації про державний суверенітет. Починаючи з того, що народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження надрами і землею. Місця для союзних директивних органів там не залишилося. Після того як протягом пів року Україна не перерахувала податків, Москва опинилася у кризовій ситуації.

Так само влада проґавила настрої у Криму, де на референдумі 1 грудня 1991-го більшість тих, хто прийшов на дільниці, проголосували за незалежність.

Декларація багато в чому нею і залишилася. Потрібні були не лише люди, які ухвалювали закони. А парламент тоді був кращий, ніж зараз, працював плідно. Не вистачало ефективних структур виконавчої влади.

- Що вкладали у визначення "державний суверенітет"?

- На перше місце ставили те, що народ України є джерелом державної влади в республіці. Обов’язковим мало бути верховенство Конституції та законів України, країна мала бути самостійною у вирішенні будь-яких питань державного життя. Йшлося і про економічну складову – створення банкової, податкової, митної систем. Передбачали власні збройні сили й органи безпеки, відносини з іншими державами та діяльність у міжнародних організаціях.

Все було добре розписано. Але навколо багатьох речей створили брутальні спекуляції, які живуть донині. Як про без’ядерний статус і позаблоковість. Доходить до того, що це нібито прописано в Конституції. А ні. У декларації йдеться про намір. Намір одружитися і шлюб – різні речі. І в правовому, і в практичному сенсі. Намір може змінитися. Важливим було, що укладання нового союзного договору можливе лише на засадах Декларації про державний суверенітет. Вона де-юре проголосила конфедеративні відносини із центром.

Тому Всесоюзний референдум у березні 1991-го проводився з порушеннями норм права. У запитанні йшлося про збереження Союзу як оновленої федерації. Що було оновлювати, коли його вже не було. Як, із погляду нації на самовизначення, сприймати те, що казахи, живучи за декілька тисяч кілометрів від естонців, мали вирішувати, чи мають ті право на власну державу? За тим референдумом виходило, що вирішували.

Верховна Рада України ухвалила рішення провести республіканське опитування з чіткою правовою формулою про входження до союзу суверенних республік. Ніякого СРСР, виключно на умовах декларації. І тоді цей документ вистрілив.

Україна 1991 року не збиралася підписувати союзний договір. Це стало однією з причин ГКЧП (Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР – самопроголошений орган, створений 18 серпня 1991 року для усунення від влади президента Михайла Горбачова та збереження Радянського Союзу. – Країна). Не Київ скористався боротьбою у Кремлі, а цей заколот був зумовлений позицією України. Стало ясно, що СРСР припиняє своє існування без неї.

Хоча команда голови Верховної Ради Леоніда Кравчука не прагнула негайної незалежності. Вони планували на осінь 1991-го підписання договору з горбачовським "оновленим союзом", закріпити конфедеративні відносини двох держав. Це не влаштовувало Кремль.

- За декларацію проголосували 355 депутатів, четверо були проти й один утримався. Чи можна виокремити когось одного або групу людей, які доклалися найбільше до її створення?

- Відкликати 63 депутатів із Москви, які поїхали на з’їзд КПРС, запропонував В’ячеслав Чорновіл. Його підтримала більшість. Це був серйозний поштовх.

Ініціатором економічної самостійності можна назвати Леоніда Кравчука, який дещо відрізнявся від ідеологічної номенклатури. Він захистив кандидатську на початку 1970-х із питань соціалістичного ринку. Розумів переваги самостійного розвитку України.

Члени Народного руху мітингують у Києві на підтримку незалежності України, 1990 рік

Члени Народного руху мітингують у Києві на підтримку незалежності України, 1990 рік. Фото: Getty Images

- Декларація проголошувала самостійність республіки й у вирішенні питань науки, освіти, культурного й духовного розвитку української нації. В чому це проявилося?

- У системі української Академії наук тоді зарплата була виведена на рівні середньої по промисловості – достатньо високий заробіток. Знизили за часів президентства Леоніда Кучми.

Я на власні очі бачив, як провели комп’ютеризацію інститутів Академії наук. За гроші, які не пішли до Москви, а залишилися. Закупили машини, на яких люди вчилися вводити дані, працювати з текстами. Це була революційна річ, статус науковця зріс.

Церква відділилася в окремий патріархат.

- У тексті декларації зустрічаються назви й "Україна", й "УРСР". Чи можна вважати день її ухвалення кінцем радянської України і початком нової держави?

- Там є ще третій термін – "республіка". На нього зараз не звертають уваги. Він, на жаль, зник у подальших документах. Означав юридичну констатацію народовладдя. Не анархічного, а структурованого.

Скасувати УРСР ще не могли, але вже декларували Україну. Це перехідний етап у державному житті української нації.

- Чи виникали в ті роки небезпеки для української незалежності, ризик відкату?

- Кремль постійно намагався втримати українців. Коли з Києва перекрили потік податків до Москви, туди вивели всі гроші, які лежали на ощадних книжках мільйонів людей. Їх украли, по-бандитському. Цим подовжили існування СРСР. Але зупинити його розвал вже було неможливо.

- 16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила також постанову "Про День проголошення незалежності України". Чи справді Акт про незалежність 24 серпня 1991-го важливіший за декларацію, що це свято перенесли?

- Правильніше було би відзначати День Незалежності України 22 січня, виходячи з дати прийняття Четвертого універсалу 1918-го й Акта злуки наступного року. Але на перенесення свята з літа на зиму ніхто не піде. Паради і концерти в холодну пору проводити гірше.

Історія сучасної держави розпочалася саме з декларації, без неї не було би Акта проголошення незалежності України. Святкування 24 серпня є компромісним, бо ці документи невід’ємні.

Не підтримую ідеї відзначати День Незалежності 1 грудня. Тоді 1991-го був референдум на схвалення прийнятого парламентом акта. Вага референдуму – в іншій площині, він був потрібен передусім для міжнародного визнання незалежності.

- Після референдуму 1 грудня 1991-го Україну почали вітати інші країни. Чи була реакція на декларацію?

- 1990 року США, Велика Британія, Франція хотіли зберегти СРСР. Їм було так звичніше. Тому українську декларацію проігнорували.

Польська "Солідарність" позитивно реагувала на неї. Але вона ще не здобула всієї повноти влади.

Горбачов всюди виступав, що народ України – за Союз. Нібито провели соцопитування і 65–70 відсотків – за СРСР. Це справляло враження. Після референдуму 1 грудня президент втратив в очах Заходу своє політичне значення. Там змирилися з реальністю. Горбачов був невдоволений заявою його друга американського президента Джорджа Буша-старшого про перспективи визнання України. Той представляв демократичну країну і відповів, що нічого не може вдіяти, референдум – воля народу.

- Чому українці лідером країни обрали комуніста Леоніда Кравчука, а не борця за незалежність В’ячеслава Чорновола? Які ментальні риси проявилися і в чому вони зберігаються досі?

- Чорновіл не був би хорошим президентом. З нього користі було би більше на посаді голови Верховної Ради. Це його сфера: публічність, дискусії, законотворення, блискавична реакція. Президент – це інше. Не було з кого обрати.

У Польщі став Лех Валенса, багаторічний організатор профспілок. Зробив кар’єру загальновизнаного лідера. Рейґан був президентом гільдії американських акторів. Очолювати таку організацію, знаючи амбіції її членів, важче, ніж бути президентом США. У нас таких людей не було. Чорновіл був надто демократичний. За тих обставин потрібен був жорсткіший лідер.

То були значно демократичніші вибори, ніж зараз. Працювали незалежніші медіа. Навіть комуністична верхівка намагалася дотримуватися правил. Хоча і сфальсифікували результати десь у пів сотні округів.

Виборець був розумніший, не мав у голові того лайна, яке заливає туди нині олігархічне і промосковське телебачення. Навіть центральні союзні канали були якіснішими.

Художник Олександр Івахненко отримав від Міністерства зв’язку УРСР замовлення на поштову марку, присвячену ухваленню Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990-го. У Києві не мали необхідного обладнання, тому друкували в Москві. Туди відправили ескіз із написом ”Пошта УРСР”, а отримали зі зміненим ”Почта СССР”. Згодом вісім українських марок видали в Canadian Bank Note, ще дві – в Австрії та Угорщині. Друкувати в Україні почали з 1992 року

Художник Олександр Івахненко отримав від Міністерства зв’язку УРСР замовлення на поштову марку, присвячену ухваленню Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990-го. У Києві не мали необхідного обладнання, тому друкували в Москві. Туди відправили ескіз із написом ”Пошта УРСР”, а отримали зі зміненим ”Почта СССР”. Згодом вісім українських марок видали в Canadian Bank Note, ще дві – в Австрії та Угорщині. Друкувати в Україні почали з 1992 року. Фото: facebook.com/ukrposhta

- Чи вдалося за 30 років досягнути поставлених декларацією цілей?

- Частково. Змогли втримати незалежність. Армія є. Сформувати нормальну національну економіку не вдалося. Незалежного суду немає. Повний провал у подоланні екологічних проблем, на які владі й частині виборців начхати.

Положення про позаблоковий статус не витримало перевірки часом і Кремлем. Тоді й поляки говорили, що вони хочуть розвиватися одноосібно. Життя вносить зміни.

Декларація була подекуди кращою за чинну Конституцію. В ній записано "Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу". Потім поняття "національної державності" зникло, не використовувалося в Конституції та політичній практиці.

У декларації відсутня будь-яка згадка про забезпечення державою вільного розвитку, захисту і використання російської мови. Йдеться виключно про функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Шлях був накреслений правильний, потрібно було тільки на нього стати і рухатися.

Олександр Гандзій, , опубліковано в журналі КРАЇНА


Джерело статті: “http://antikor.com.ua/articles/395925-sergij_grabovsjkij_shljah_nakreslili_praviljnij._potribno_bulo_na_njogo_stati_i_ruhatisja”